Не нашли нужный чертёж? Тогда просто закажите его у нас!
Актуальність обраної теми магістерської роботи обумовлена зростанням інтересу до християнства в сучасному суспільстві та виникненням у зв’язку з цим потребою в досить ясному та догматично бездоганному викладі найважливіших положень православного віровчення. Христологія собою є одним з найбільш важливих і важких для розуміння напрямків християнської богословської науки. У той же час вчення Церкви про другу Особу Святої Трійці є як би центром і основою для всього православного світогляду та тісно пов’язане з православною сотеріологія. Спотворення його суттєво впливають на багато уявлення морально-догматичного характеру.
111 4

Послання апостола Павла до Євреїв: теологічний аналіз - диплом по культурологии

550.00 RUB

715.00 RUB

Актуальність обраної теми магістерської роботи обумовлена зростанням інтересу до християнства в сучасному суспільстві та виникненням у зв’язку з цим потребою в досить ясному та догматично бездоганному викладі найважливіших положень православного віровчення. Христологія собою є одним з найбільш важливих і важких для розуміння напрямків християнської богословської науки. У той же час вчення Церкви про другу Особу Святої Трійці є як би центром і основою для всього православного світогляду та тісно пов’язане з православною сотеріологія. Спотворення його суттєво впливають на багато уявлення морально-догматичного характеру.

Если у вас есть промокод, то воспользуйтесь им.
На указанный E-mail будет отправлен архив с работой.

Работа будет доступна для скачивания после оплаты. Произвести оплату можно картами VISA и MasterCard.

Богословські дослідження бувають особливо плідні, коли в основу їх покладається Богом відкрите апостольське свідчення, що міститься у Священних Книгах Нового Завіту. Господь Ісус Христос говорив невіруючим в Нього іудеям: "Дослідіть Писання, бо ви думаєте через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене" (Ін.5: 39).

Метою даного дослідження поставлено послідовний виклад найважливіших положень вчення апостола Павла про пришестя на землю Сина Божого.

Об'єктом дослідження є послання апостола Павла до євреїв.

Предметом дослідження є христологічні фрагменти послання апостола Павла до євреїв, на основі яких можна вирішити головну задачу наукового дослідження - догматичний аналіз виявлених фрагментів, а також узагальнення його результатів.

Послання апостола Павла до євреїв є найавторитетнішим і невичерпним джерелом для християнського богослов'я. Не дивно, що протягом століть воно було об'єктом пильної уваги та має багату історію вивчення. Лаодикійський собор 360 р. в 60-му правилі визнав канонічне достоїнство послання та авторство апостола Павла. Отці першого Aнтіохійского собору (268 р.) користувалися ним (II, 14. IV, 15. XI, 26) в якості апостольського авторитету проти Павла Самосатського. [1] У стародавній церкві послання до євреїв найбільш часто згадується в працях богословів Александрійської школи. Так само його тлумачили такі великі отці Церкви, як святитель Іоанн Златоуст і преподобний Єфрем Сирин, коментували блаженні Екуменій, Феодорит Кирський і Феофілакт Болгарський.

У наш час написано безліч праць, присвячених розбору цього послання. У більшості це дослідження переважно екзегетичної чи археологічної спрямованості. Серйозну увагу посланню до євреїв приділено в католицькому та особливо в протестантському богослов'ї, хоча саме там особливо піддається сумніву його приналежність перу апостола Павла. У Руській Православній Церкві над екзегетичним розбором послання до євреїв попрацювали професор Глубоковський, архієпископ Ніконор Каменський, архімандрит Петро (Звєрєв), відомі викладачі духовних шкіл Микола Розанов, протоієрей Михайло Херасков, архієпископ Аверкій (Таушев). Почав, але не встиг закінчити свою працю святитель Феофан Вишенський, екзегетичне дослідження котрого були впорядковані та викладені окремою книгою протоієреєм Миколою Рудинський. Докладний екзегетичний і частково текстологічний коментар на послання до євреїв представлений у Тлумачної Біблії спадкоємців Лопухіна. Однак, спеціального та достатньо повного, а також ґрунтовного богословсько-догматичного аналізу послання до євреїв поки не існує. Почасти це викликано, мабуть, тим, що більшість догматичних питань православної христології досить добре розглянуто та дозволено в святоотецькій літературі. Проте не можна сказати, що дослідники та тлумачі послання абсолютно вичерпали його богословський потенціал.

Дана праця не претендує серйозно заповнити цей пробіл, але може бути корисною як догматичний нарис христологічного змісту послання апостола Павла до євреїв. Структура магістерської роботи вибудувана відповідно поставленого завдання проведеного дослідження та складається з трьох розділів, присвячених, відповідно, вченню апостола Павла про особистості Спасителя, про Його втілення в людину та служіння щодо порятунку світу.

У той же час немає підстав думати, що Отець і Син - два різних Бога. Сказавши: "через Якого", апостол Павло поставляє першопричиною творіння Отця, так як творча сила Сина має початок в предвічному Отці. Творить Син, але Творцем називаємо Отця в силу того, що Отець є джерелом буття Сина. Про це засвідчив і Сам Господь у Євангелії від Іоанна, коли сказав апостолу Пилипу: "Отець, що в Мені, Він творить діла" (Іоан. 14:10). І оскільки Отець є причина та початок Сина, то, відповідно, Отець причина і початок усього, що сталося від Сина. Подібно пояснює в тлумаченні на послання до євреїв блаженний Феофілакт: "Так як Отець винуватець Сина, то справедливо, що Він винуватець і всього, що сталося від Сина. Тому апостол каже: через Нього. Бо Отець є робимо тому, що Він породив Сина - Творця". [5]

Існуючи поза часом і простором, Бог Отець і Бог Син по Своїй божественній природі абсолютно безтілесні та не мають будь-якого місця перебування. Тому народження Сина слід розуміти, як дія чисто духовне, яке не змінює та не додає нічого до найдосконалішої божественної сутності Отця, не применшує та не віднімає нічого від рівної Отцю божественГоловні риси христологічної концепції апостола Павла цілком і виразно викладені ним на початку першої глави послання до євреїв. Говорячи про особистість Заступника Нового Завіту, апостол Павло показує, що мова йде не просто про нового посланника, подобного тим, яких з найдавніших часів неодноразово посилав Господь богообраному народу, і не про небесного ангела, що виявився в людському образі. В Особі Заступника Нового Завіту святий письменник бачить втілившогося Сина Божого, що прийшов очистити гріхи людські, і, спокутувавши людей з давнього рабства, повернути у втрачене ними спадщину. Це є головне положення христологічного вчення апостола Павла, яке він ґрунтовно розкриває в посланні до євреїв.

Божественне достоїнство Ісуса Христа чітко виражено вже в перших чотирьох віршах послання. Святий апостол пише: "Бог, Багато разів і багатьма здавна отцям у пророків, в останні дні говорив нам через Сина, що поставив спадкоємцем усього, що Ним і віки Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, і засів на правиці величності та висоті, будучи ліпший понад Янголів, оскільки славніше за них успадкував ім’я" (Євр.1: 1 - 4). У цих кількох рядках богонатхненний письменник викладає тут вельми глибоке та змістовне вчення.

Називаючи Христа Сином Божим, він характеризує Його якостями, досі не доданими нікому від початку творіння, крім Самого Бога. Найменування "Син Божий" зустрічається в деяких місцях Святого Письма та вживається іноді по відношенню до Янголів [2], іноді по відношенню до пророків, священикам чи іншим праведним людям [3], іноді щодо всього народу Божого [4]. Тому, щоб Новозавітного Посланника не вважали одним із пророків, автор послання негайно наводить ряд визначень, що показують незаперечну перевагу Ісуса Христа над усіма відомими досі з Писання "Синами Божими". Апостол Павло ставить Його вище пророків і ангелів, повідомляє про спадкування Їм усього, нарешті, називає "сяйвом слави та образом іпостасі" Отця, що тримає "все словом сили Своєї". Отже, називаючи Христа Сином Божим, апостол іменує Його так в дійсному, всеосяжну та істинному сенсі, каже про Нього як про природний Сина Божого.

Коротким виразом "що Ним і віки створив" апостол відкриває, що Син Божий є прямим і безпосереднім учасником творчих справ Отця, Творцем світу. Святий письменник не випадково вживає тут таке виразне поняття, як "повіки". Створити повіки - значить створити та все, що існує - і час, і простір, і матерію (пор. Кол. 1:15,16). Цим же словом автор послання вказує на те, що Син існує перш початку всіх століть, і що Сам Він як Творець видимого світу не тільки не належить часу, а й Сам є початком його. А раз Син не належить часу, то, зрозуміло, не належить і простору, тобто не відноситься до створеного світу. Отже, Син не має іншого походження, як тільки із сутності Отця. Таким чином, апостол вчить, що Син Божий єдиносущний Отцю і перш вічності перебуває в Ньому, як у джерелі Свого буття, і всі властивості Отця, крім ненародженості, належать і Сину. У людських поняттях це означає, що Син рівний Отцю і народжується Їм перш століть, і подібно Отцю не має початку, вічний і нескінченний.

У той же час немає підстав думати, що Отець і Син - два різних Бога. Сказавши: "через Якого", апостол Павло поставляє першопричиною творіння Отця, так як творча сила Сина має початок в предвічному Отці. Творить Син, але Творцем називаємо Отця в силу того, що Отець є джерелом буття Сина. Про це засвідчив і Сам Господь у Євангелії від Іоанна, коли сказав апостолу Пилипу: "Отець, що в Мені, Він творить діла" (Іоан. 14:10). І оскільки Отець є причина та початок Сина, то, відповідно, Отець причина і початок усього, що сталося від Сина. Подібно пояснює в тлумаченні на послання до євреїв блаженний Феофілакт: "Так як Отець винуватець Сина, то справедливо, що Він винуватець і всього, що сталося від Сина. Тому апостол каже: через Нього. Бо Отець є робимо тому, що Він породив Сина - Творця". [5]

Існуючи поза часом і простором, Бог Отець і Бог Син по Своїй божественній природі абсолютно безтілесні та не мають будь-якого місця перебування. Тому народження Сина слід розуміти, як дія чисто духовне, яке не змінює та не додає нічого до найдосконалішої божественної сутності Отця, не применшує та не віднімає нічого від рівної Отцю божественної сутності Сина. Таким чином, Син Божий, народжуючись від Отця, не відділяється від Нього, але нерозлучно та вічно перебуває в лоні Отця, маючи тотожну Йому божественну природу.

Для пояснення властивостей таємничого незлитно - нерозлучного співперебування Отця і Сина духоносними, проповідник божественної величі Христа застосовує також вельми виразне подобу: "Цей, будучи сяйвом слави та образом істоти Його" (Євр. 1:3). Цим красивим і багатозначним порівнянням апостол Павло прекрасно пояснив взаємовідношення та рівність двох Осіб Святої Трійці. Подібно сяйву, що відбувається від джерела світла, Син невпинно народжується та не має самостійного існування поза Отця. Це прекрасно узгоджується зі словами Спасителя про Своє буття: "Як послав Мене живий Отець, і Я живу Отцем" (Йо. 6:57).

Апостол говорить не про сяйво світла, а про сяйво слави, вказуючи на важливу якість творчих справ Отця і Сина, що не мають ні в чому межі, що наповнюють всесвіт нескінченним благом: "В Ньому було життя, і життя було світлом людей. І світло в темряві світить, і темрява не обгорнула його" (Ін.1: 4,5). Отже, апостол Павло представляє Ісуса Христа як другу Іпостась триєдиного Божества, характеризує Його властивостями в абсолютній згоді з формулюванням Нікео-Царгородського Символу Віри, мовця про Сина народженого, не створене, єдиносущного з Отцем і що все сталося існує.

Наступна частина виразу "і тримаючи все словом сили Своєї" зображує тепер Сина всемогутнім і всевідаючим Промислителем світу, невпинно тримає все творіння силою Свого божества. Син, будучи спадкоємцем усього, невимовно та нескінченно панує над Своїм надбанням. В Євангелії це панування над всім існуючим і всім, що відбувається у світі - передається наступними словами Ісуса Христа: "Чи не два горобці продаються за гріш? - І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого; у вас же й волосся на голові пораховано" (Мф.10: 29,30). Тобто нічого на землі не відбувається без Божого нагляду, в якому один тільки Бог всьому встановлює міру та може за Своїм хотінням змінювати хід земних подій. У Священному Писанні це відображено, наприклад, в захопленому свідоцтві псалмоспівця Давида, який каже, що всі тварі земні "чекають Тебе, щоб Ти дав їм поживу у свій час. Даєш їм - приймають, відкриваєш руку Свою - насичуються благом; скоріше обличчя Твоє - вони перелякані, забираєш їм духа - вмирають і вертаються до свого пороху; Ти духа Свого - вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі" (Пс.103: 27-30).

work3.rtf
0.67 Мб

Гуманитарные науки


Реферат по психологии
95 3
550.00 RUB
715.00 RUB
Защитная реакция психики в сложных ситуациях.
Реферат по культурологии
152 2
550.00 RUB
715.00 RUB
Толерантность общественного сознания: кросскультурный а...
Кафедра экономики предприятия и менеджмента
108 6
550.00 RUB
715.00 RUB
Мой идеал менеджера: Генри Форд
Реферат по религиоведении
144 6
550.00 RUB
715.00 RUB
Мировые религии на примере брака и развода
Реферат по культурологии и религиоведению
70 4
550.00 RUB
715.00 RUB
Философско-религиозные системы Древнего Китая
Курсовая работа по дисциплине: Гражданское право
183 3
550.00 RUB
715.00 RUB
Общая характеристика и способы защиты авторских и смежн...