Методичні аспекти вивчення драматичних творів на уроках світової літератури (на прикладі п’єси П. Кальдерона "Життя - це сон") - диплом по педагогике

Суттєві відмінності між художніми творами за способом відображення у них людських характерів зумовлюють не лише поділ їх за родами, а й визначають істотну специфіку літературного аналізу. Для його успішного проведення треба враховувати як спільні ознаки різних творів та прийоми роботи з ними, так і прикметні риси кожного роду й відповідні їм розумові дії. Вивчаючи драматичні твори, учні мають завважити, що їх провідною ознакою є змалювання дійових осіб, бо це". один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії." [13, c.213].

На відміну від прозових творів, які також мають дієву основу, для п’єси більше властива одна сюжетна лінія й головна подія, герої показані в критичний момент свого життя, а дії у творі стиснуті в часі; звідси й емоційно-чуттєва напруга, якою відзначається цей літературний рід. Події в драматичному творі краще простежити за послідовністю його частин - картин чи дій. Якщо для прозового твору характерна розгалуженість і неквапне розгортання сюжету, широчінь описів, змалювання того, що відбулося, то в драмі, як підкреслюють Н. Волошина й О. Бандура, "події відбуваються в теперішньому часі. На це вказують і дієслова у формі теперішнього часу, що в авторських ремарках" [7, c.107].

У драматичних творах майже немає описових елементів тексту, прямої авторської мови, а про всі події читач (глядач) дізнається з розмов дійових осіб.

Такі твори непідготовленим учням важко сприймати, й потрібна напружена робота їх відтворюючої уяви. Саме тому методисти радять проводити переказ і рольове читання драматичних творів, особливо в середніх класах, досягаючи максимально можливого перевтілення учнів. Н. Падалка і В. Цимбалюк стверджують: "Потрібно привчати школярів, щоб під час читання п’єси вони уявляли себе глядачами, а після читання окремих сцен могли поділитися враженнями від прослуханого. У процесі такого читання є можливість докладно простежити за розвитком драматичної дії, виявити обставини і мотиви поведінки дійових осіб" [19, c.13].

У виборі моделі аналізу драматичного твору методисти звертають увагу на послідовність пізнавальної діяльності. Наприклад, вивчення п’єси-казки А. Шияна "Котигорошко" Н. Волошина радить провести в такому порядку:

. Самостійне читання твору.

. Виділення для проблем обговорення: а) взаємини між братами та сестрою; б) боротьба добра і зла.

. Застосування ТНЗ (якщо вони є): а) текстовий редактор: запис українських народних прислів’їв, приказок, загадок, використаних письменником у п’єсі-казці); б) графічний редактор: малюнки героїв п’єси-казки або окремих епізодів [16, c.98].

Цей варіант технологічного підходу до вивчення п’єси-казки А. Шияна має загальний, "згорнутий" вигляд і передбачає детальнішу розробку алгоритмів дій певного типу. Залежно від того, який з відомих шляхів аналізу художнього твору буде покладений в основу новостворюваного алгоритму, можна говорити про різні його варіанти, які зазнають додаткових змін ще й у кожному окремому класі відповідно до вимог, які висуваються до знань і вмінь учнів певного віку. У доборі алгоритмів аналізу драматичного твору орієнтуємося на досвід роботи учнів із прозою, зважаючи на їх сюжетну організацію та обсяг. Тоді деякі елементи розумових дій, не характерні для драми (планування учнями прочитаного твору, розгляд позасюжетних частин, прямої авторської характеристики, прямих описів зовнішності й поведінки героїв тощо), випускаємо і вносимо нові, яких більше потребує змінена навчальна ситуація. Г. Токмань, наприклад, радить додати пункти "Художня роль ремарок" і "Сценічна історія п’єси" [26, c.254].

Варто звернутися, вважаємо, і до таких питань: "Конфлікт твору", "Роль діалогів та монологів у п’єсі", "Художні особливості драматичних творів". Зважаючи на різні шляхи аналізу, пропонуємо кілька варіантів опрацювання драматичних творів.

Бароко (від італ. "barоссо", фр. "baroque" - "дивний, неправильний") - літературний стиль у Європі кінця XVI, XVII й частини XVIII ст. Термін "бароко" перейшов до літературознавства з мистецтвознавства через загальну схожість у стилях образотворчого мистецтва і літератури тієї доби. Вважають, що першим термін "бароко" щодо літератури використав Фрідріх Ніцше [1, c.22].

Цей художній напрям був спільним для переважної більшості європейських літератур. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та закономірність буття й безмежні можливості людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії. Для бароко як стилю, породженого перехідною добою, характерним є руйнування антропоцентричних уявлень доби Відродження, домінування божественного начала в його художній системі. У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої самотності, "покинутості" людини в поєднанні з постійним пошуком "втраченого раю". У цих пошуках митці бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і дияволом. Характерними ознаками цього напрямку були також відродження античної культури і спроба поєднання її з християнською релігією [14, c.1-6].

Одним із панівних принципів естетики бароко стала ілюзорність. Митець своїми творами повинен був створювати ілюзію, читача треба буквально приголомшити, змусити його дивуватися за допомогою введення до твору дивних картин, незвичних сцен, нагромадження образів, красномовства героїв. Поетика бароко характеризується поєднанням релігійності та світськості в межах одного твору, наявністю християнських та античних персонажів, продовженням і запереченням традицій Відродження [2]. Однією з основних рис барокової культури є також синтез різних видів і жанрів творчості. Важливий художній засіб у літературі бароко - це метафора, яка є основою для вираження всіх явищ світу і сприяє його пізнанню. У тексті барокового твору відбувається поступовий перехід від прикрас і деталей до емблем, від емблем до алегорій, від алегорій до символу. Цей процес поєднується з баченням світу як метаморфози: поет повинен проникнути в таємниці безперервних змін життя.