Не нашли нужный чертёж? Тогда просто закажите его у нас!
Складна соціально-економічна ситуація в українському суспільстві безпосередньо впливає на один з найбільш важливих його елементів - українські сім’ї (їх норми, цінності), відображається на загальному соціальному контексті, формуючи середовище, в якому ці сім’ї існують. Один з висновків Національного звіту про стан сімей в Україні у 2010 році стверджує, що, на жаль, "сім’я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції". Саме сімейні проблеми та конфлікти спричиняють значну кількість негативних явищ, з яких найшвидше зростає явище біологічного і соціального сирітства.
160 5

Впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, що позбавлені батьківського піклування - диплом по социологии

550.00 RUB

715.00 RUB

Складна соціально-економічна ситуація в українському суспільстві безпосередньо впливає на один з найбільш важливих його елементів - українські сім’ї (їх норми, цінності), відображається на загальному соціальному контексті, формуючи середовище, в якому ці сім’ї існують. Один з висновків Національного звіту про стан сімей в Україні у 2010 році стверджує, що, на жаль, "сім’я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції". Саме сімейні проблеми та конфлікти спричиняють значну кількість негативних явищ, з яких найшвидше зростає явище біологічного і соціального сирітства.

Если у вас есть промокод, то воспользуйтесь им.
На указанный E-mail будет отправлен архив с работой.

Работа будет доступна для скачивания после оплаты. Произвести оплату можно картами VISA и MasterCard.

Сирітство, у тому числі соціальне, є феноменом, який притаманний всім країнам світу в цілому, за даними ЮНІСЕФ, кількість дітей-сиріт у 27 країнах європейського регіону та країн пострадянського простору становить 1,5% від кількості всіх дітей. Україна серед них знаходиться на 13 місці. Сьогодні за офіційною статистикою в Україні загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складає 100679 осіб. Слід зазначити, що це число лише приблизно відображає реалії життя, оскільки безпритульні діти, діти-жебраки, діти, що перебувають у диспансерах і т. п., не враховані у цій цифрі. Дослідження ЮНІСЕФ, проведене у 2009 році, виявило, що у порівнянні з 2000 роком кількість біологічних і соціальних сиріт збільшилась у 1,5 рази. Родичі піклуються приблизно про 61600 біологічних та соціальних сиріт. Інші (невсиновлені чи без опіки/піклування), через відсутність нових моделей піклування, перебувають у державних інституціях, де позбавлені виховного впливу сім’ї.

Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України "утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу". Здобутком України є приведення в цілому національного законодавства стосовно дітей до міжнародних норм, Конвенції ООН про права дитини. Зокрема статтею 25 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Законодавство України гарантує цілу низку пільг та допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Разом з тим, соціальне сирітство як явище продовжує поширюватися. Виходячи із економічних реалій, кількість українських сімей, які мають можливість усиновити чи встановити опіку над дітьми-сиротами чи дітьми, позбавленими батьківського піклування, зменшується, а відповідно збільшується частка тих дітей, які потрапляють у заклади соціального захисту. Найбільш прикрим є те, що діти сиротіють при живих батьках. Щороку близько 6 тис. дітей позбавляються батьківського піклування.

Трансформація соціально-економічних умов життя українського суспільства, орієнтація держави на гуманістичну соціальну політику поставили питання ініціювання в країні деінституалізації утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та відновлення сімейних форм державної заміщувальної опіки

Домінуюча на Україні інтернатна система опіки, хоч і забезпечує вирішення найважливішої проблеми фізичного виживання дітей в умовах відсутності турботи біологічних батьків, проте є далеко не оптимальною для ефективного здійснення процесу їхньої соціалізації, на що неодноразово вказували науковці (М. Дубровіна, М. Лисіна, А. Прихожан, В. Толстих, С. Мещерякова, В. Мухіна). Пошук оптимальних умов розвитку соціально-незахищених категорій дітей вимагає не соціальної ізоляції, а інтеграції їх в соціум, що забезпечується приорітетністю в соціальній політиці сімейних форм влаштування даної категорії дітей: усиновлення, опіка (піклування) родичів, патронатна та прийомна сім’я.

Світовий досвід створення прийомних сімей - фостерингу (від англ. foster caring - виховання чужої дитини) переконав громадськість у тому, що прийомна сім’я є ефективною формою виховання дітей, які потребують державної турботи.

Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - завдання дитячих закладів, системи соціально-виховних інститутів державної опіки. У справі виховання та утримання дітей в інтернатних закладах Україна має незаперечні досягнення. Серед напрацювань:

активний пошук і впровадження нових навчально-виховних технологій;

залучення вихованців інтернату до навчання у загальноосвітній школі;

створення при інтернатах міні-підприємств, цехів, міні-пекарень, що частково допомагає вирішити фінансові труднощі;

відкриття профорієнтаційних центрів.

Проте значна частина будинків дитини, дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту як жилих, так і службових приміщень. Забезпечення вихованців інтернатних закладів одягом і взуттям становить 60-70%. Матеріальні потреби дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які непросто.

Ці та інші чинники формують проблеми вихованців інтернатних закладів. До їх складу входять проблеми як особистісного, так і міжособистісного характеру: відсутність навичок поведінки і спілкування з іншими людьми, невпевненість, комплекс неповноцінності, почуття соціальної відчуженості; недостатній прояв позитивних соціально-рольових орієнтирів, підвищена агресивність, нехтування собою як особистістю; проблеми адаптації до нового середовища.

Найбільш значущі проблеми вихованців шкіл-інтернатів виникають у самостійному житті: матеріальні труднощі щодо харчування, одягу, комунальних платежів, виплати боргів, збереження здоров’я; забезпечення матеріального добробуту: працевлаштування, малооплачувана робота; вміння заощаджувати; житлова проблема: отримання, купівля, розмін, благоустрій квартири (кімнати в гуртожитку).

З розвитком економіки і правових відносин суспільство на користь дитини і сім’ї також вимагає більш продуманого використання інших, нових моделей піклування, сприяючих повному розвитку потенціалу кожної дитини, таких, як патронатне виховання і опікунство. Це досягається, передусім, якщо держава продовжуватиме:

підтримувати існуючу мережу і відкривати нові установи інтернатного типу, удосконалюючи в них виховну роботу;

активно боротися з причинами явища (проводити профілактику небажаної вагітності, боротьбу з алкоголізмом і наркоманією, травматизмом, надавати істотну соціальну допомогу багатодітним сім’ям у разі втрати годувальника)

знайти відповідні нові моделі соціальної роботи з дітьми, що залишилися без піклування батьків, випробовувати, упроваджувати і удосконалювати їх.

Найбільш вигідний шлях для держави - це поєднання другого і третього пунктів. Причому, засобом боротьби з причинами явища (алкоголізм, наркоманія, бідність, низький рівень знань про контрацепцію) повинна стати спеціальна довгострокова стратегія держави у області профілактики вказаних соціальних явищ.

Розбудова в Україні сімейних форм державної опіки потребує спільних зусиль всіх учасників інноваційного процесу. На сьогодні Державним інститутом проблем сім’ї та молоді розроблені і запроваджені методики роботи з кандидатами на створення прийомної сім’ї, соціальними працівниками, прийомними батьками та прийомними дітьми, державними службовцями, оцінки ефективності діяльності прийомних сімей; визначені етапи соціального супроводу прийомних сімей. Проте невирішеними залишаються: законодавче закріплення механізмів захисту прав прийомних дітей та батьків-вихователів; вивчення психологічних особливостей феномену заміщувальної сімейної опіки; визначення рівня готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю (дитячий будинок сімейного типу), вивчення питань адаптації та взаємоадаптації дитини і прийомної сім’ї до нових умов існування; та наукових розробок щодо успішності впровадження в практику напрацьованих технологій.

З огляду на теоретичну та практичну значущість поставленої проблеми темою дипломного дослідження було визначено: "Впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, що позбавлені батьківського піклування".

ЇЇ актуальність зумовлена тим, що дане дослідження може стати у нагоді соціальним працівникам, які працюють з такою категорією у визначенні готовності дітей до проживання у прийомній сім’ї (дитячому будинку сімейного типу).

Об’єкт дослідження: соціальна робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування.

Предмет дослідження: нові моделі соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування.

Мета і завдання дослідження. Мета дипломної роботи полягає у виявленні, обґрунтуванні та експериментальній перевірці необхідності впровадження нових моделей соціальної роботи.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: 

- здійснити теоретичний аналіз історичних і соціальних передумов становлення і розвитку інтернатного та напівінтернатного типу закладів в сучасній науковій та методичній літературі.

розглянути сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на основі світового та вітчизняного досвіду.

з’ясувати ефективність застосування нових моделей соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування.

- експериментально визначити рівень готовності дитини до змін у житті, повязаних із переходом у прийомну сімю (дитячий будинок сімейного типу).

- розробити методичні рекомендації для соціальних працівників з впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування.

Гіпотеза дослідження: готовність переходу в прийомну сім’ю (дитячий будинок сімейного типу), а значить, і доцільність впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми-сиротами і дітьми, позбавлених батьківського піклування, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс взаємопов’язаних методів дослідження:

теоретичних: аналіз наукових джерел; систематизація та узагальнення теоретичних питань; підбір методів та методик дослідження рівня готовністі переходу в прийомну сім’ю (дитячий будинок сімейного типу);

- емпіричних: спостереження, опитування, структуроване інтерв’ю, анкетування, бесіда, методика проективних малюнків, а також елементи АСП-терапевтичного тренінгу, аналіз отриманих результатів, психодіагностичні, математичної обробки результатів дослідження.

База дослідження. Експериментальна робота проводилась на базі Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги та Вовковинецької школи-інтернату І - ІІІ ступенів.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали даного дослідження можуть бути використані соціальними працівниками для визначення рівня готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю (дитячий будинок сімейного типу) та прийняття рішення щодо доцільності деінституціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для підвищення ефективності роботи соціальних працівників з впровадження нових моделей соціальної роботи з такою категорією.

Апробація роботи: результати проведеного дослідження обговорювались на семінарі "Прийомна сім’я, як об’єкт соціальної роботи", який проходив у Хмельницькому обласному центрі соціально-психологічної допомоги і отримали позитивну оцінку і схвальні відгуки.

Історичні джерела свідчать, що перші виховні будинки для покинутих дітей з’явилися при церквах м. Кесарія (Мала Азія) за ініціативою єпископа Василя Кесарійського. У 787 році подібний заклад відкривається при соборі у Мілані. Тривалий час він залишався єдиним у Європі, і лише у ХІV ст. їх кількість збільшилася до 30. Цікаво, що вже на той час там не лише піклувалися про дітей-сиріт, але й вели профілактичну роботу: допомагали матерям, запобігаючи відмові від дитини, передавали дітей у родини, переважно селянські, здійснювали контроль за їх вихованням. Та й у подальшому більшість дитячих притулків очолювали священики. Був широко відомий, наприклад, виховний будинок, створений у 1640 р. у Парижі відомим священиком Вінцентом Деполем. Йому вдалося отримати фінансування від самого короля Людовика XIV, дістати матеріальну підтримку від дворянства. Створювались ордени - великі церковні організації, що мали на меті благодійність і стали на цій стезі широко відомими. Деякі існують і зараз, наприклад, орден "Милосердя", керований, свого часу, матір’ю Терезою.

На початок XX ст. лише православна церква нараховувала 67 єпархій, 48 тисяч приходів, 81 тисячу храмів, а також 1200 чоловічих і жіночих монастирів. З давніх часів монастирі та храми утримували лікарні, притулки, богадільні. Піклування у нашому суспільстві завжди поважалось. Століттями милосердя і співчуття носили суспільний характер і були властиві не лише дворянству чи купецтву, а й іншим прошаркам населення.

У VIII - IX ст. відбувається перехід до малої родини, яка складається з подружжя і дітей. Тепер виявляє турботу про малих дітей не громада, а родина; після смерті батьків вирішується проблема опіки, успадкування майна. Цікаво, що з приходом християнської моралі було заборонено ховати з померлим чоловіком його дружину, бо це зумовлювало збільшення кількості дітей-сиріт.

Ідея правового захисту дітей, що залишилися без батьків, зародилася ще у Київській Русі: у "Руській Правді" вперше з’явилося поняття "опіка". Так, у ст. 99 йдеться про те, що після смерті батька опікуном малих дітей стає хтось з найближчих родичів або вітчим, якщо мати виходить заміж вдруге. Опікуну передається у тимчасове користування рухоме й нерухоме майно неповнолітніх, обов’язково у присутності свідків. Опікун має право продовжувати торгівлю й брати собі прибуток від неї, але після закінчення терміну опіки зобов’язаний повернути кошти сироті. Характерно, що публічною владою на той час були наділені не чиновники, а члени суспільства. Насамперед згадується церковна влада, яка претендувала на усі справи, пов’язані з опікою ("Руська Правда", ст. 165).

З літописних матеріалів відомо, що система соціальної опіки була головною прерогативою київських князів. Запроваджуючи християнство на Русі, князь Володимир сам глибоко сприйняв звернені до душі людини його положення, що закликають людей турбуватися про ближнього, особливо про сиріт та вбогих, бути милосердним. Пройнявшись духом християнських повчань, Володимир, за свідченнями літопису, не лише доручив опіку й нагляд над сиротами своїм підданим, але й сам "роздав сиротам, вдовам та вбогим велику милостиню". Він велів усім нужденним приходити на княжий двір, брати їжу і питво, а для немічних і хворих князь повелів зробити вози, куди клали хліб, м’ясо, рибу, овочі, мед, квас і возили по місту, роздаючи немічним і сиротам.

Прагнучи розвинути благодійництво, надати йому організованого характеру, князь Володимир невдовзі (996р.) видає Устав, в якому згідно з релігійними настановами доручає духовенству і церковним структурам опікування за лікарнями, притулками для одиноких тощо, встановлює для благодійних закладів "десятину". Пізніше князь Ярослав Володимирович заснував сирітське училище, де опікував і утримував 300 юнаків. Допомагали сиротам також князі Ізяслав та Всеволод Ярославовичі. За їх правління був широко відомий єпископ Переяславський Єфрем, який побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив їм медиків, встановив, щоб повсюдно хворих дітей доглядали і лікували безкоштовно.

Найбільше піклувався про сиріт онук Ярослава Мудрого - Володимир Мономах, який у своїх "Повчаннях" заповідав допомагати приниженим і ображеним, захищати сироту, не забувати вдів. Його "Духовна" (заповітна) своїм дітям мала велике виховне значення для багатьох поколінь на Русі.

У літературних пам’ятках давньої Русі (X-ХІV ст.) відбито чималий пласт соціальних проблем, що мали значний вплив на виховання дітей, вияв турботи про них. У "Житії Феодосія Печерського", у житіях Олександра Невського та Сергія Радонежського (XIII - XV ст.), у "Домострої" та "Повісті про Горе-Злощастя" (XVI ст.) розглядаються соціальні проблеми родини, батьків і дітей, проблеми підготовки дітей до життя, вирішення сімейних, суспільних і соціальних конфліктів. Подаються зразки праведного життя. належного виконання обов’язків щодо порядку у родині, в домі, створення атмосфери порозуміння й затишку, дотримання вимог "божого життя", заклик до милосердя, добросердя. Автори спонукають людину поспішати чинити добро, бо це сприяє загальним інтересам й приносить користь як кожній окремій людині, так і суспільству. У кожній з літературних пам’яток проходить лейтмотивом турбота про дітей-сиріт та вдів, допомога знедоленим й хворим.

work3.rtf
2.109 Мб

Гуманитарные науки


Реферат по психологии
95 3
550.00 RUB
715.00 RUB
Защитная реакция психики в сложных ситуациях.
Реферат по культурологии
152 2
550.00 RUB
715.00 RUB
Толерантность общественного сознания: кросскультурный а...
Кафедра экономики предприятия и менеджмента
108 6
550.00 RUB
715.00 RUB
Мой идеал менеджера: Генри Форд
Реферат по религиоведении
144 6
550.00 RUB
715.00 RUB
Мировые религии на примере брака и развода
Реферат по культурологии и религиоведению
70 4
550.00 RUB
715.00 RUB
Философско-религиозные системы Древнего Китая
Курсовая работа по дисциплине: Гражданское право
183 3
550.00 RUB
715.00 RUB
Общая характеристика и способы защиты авторских и смежн...